Ніагарський водоспад

Ніагарський водоспад

Ніага́рський водоспа́д (англ. Niagara Falls) — комплекс водоспадів на річці Ніагара, що відокремлює американський штат Нью-Йорк від канадської провінції Онтаріо.

Ніагарські водоспади — це водоспад «Підкова», іноді ще званий Канадським водоспадом (англ. Canadian Falls), Американський водоспад і водоспад «Фата». Разом ці три водоспади формують південну частину ніагарської ущелини. Хоча перепад висот водоспадів порівняно невеликий, водоспади дуже широкі, і за об'ємом води, що проходить через нього, Ніагарський водоспад — найпотужніший у Північній Америці: більш ніж 3160 тонн води спадає з них кожну секунду^[1] .Максимальна висота Ніагарського водоспаду — 53 м, максимальна ширина — 790 м (водоспад «Підкова»).

Водоспад був уперше відкритий для європейців бельгійським місіонером і мандрівником Луї Еннепеном 1677 року.

Початок існування водоспаду відносять до Вісконсинського заледеніння, що закінчилось близько 10 000 років тому. Північноамериканські Великі озера і річка Ніагара — це результат існування останнього континентального льодовикового щита — Лаврентійського, що сповзав з території східної Канади. Льодовик рухався подібно до бульдозера: перемелюючи каміння і ґрунт, зрушуючи їх з місця, заглиблюючи русла річок і створюючи озера. У певних місцях відкладалися уламки порід (донна морена), примушуючи річки створювати нові русла. Геологи висловлюють припущення, що існує стара долина, похована під льодовиковими наносами приблизно в районі Велландського каналу.

Після того як крига скресла, дренажна канава з боку Великих озер перетворилася в сучасну річку Ніагара, яка не могла більше текти старою долиною, а утворила нове русло в докорінно зміненому ландшафті. Згодом річка Ніагара вирізала глибоку ущелину уздовж Ніагарського уступу, утворивши з північного берега обрив, викликаний ерозією гірських порід між озерами Ері та Онтаріо: річка розмивала старі морські скелі, геологічний вік яких був старший навіть за льодовик. Три великі формації гірських порід були розмиті вщент в ущелині, утвореній річкою Ніагарою.

Коли знову утворене русло Ніагари зіштовхнулось з тривкими до ерозії доломітовими породами, цей шар став еродувати набагато повільніше, ніж м'які сланцеві й піскуваті породи, що лежали на нижчому рівні. За даними аерофотознімання чітко встановлюється геологічна формація Локпорт (Lockport Formation) середньо-силурійского періоду, яка лежить вверх за течією водоспаду і становить приблизно третину верхньої частини стіни ущелини. Вона представлена дуже щільними, міцними вапняками і доломітами. Безпосередньо під ними дві третини відкосу займають породи формації Рочестер (Rochester Formation) раннього силурійського періоду, — більш слабкі, м'якіші і крихкі. Вони здебільшого представлені чергуванням глинистого сланцю з тонкими пластами вапняку, що містить численні скам'янілості. Оскільки цей шар еродується значно легше, водний потік підрізує тверді пласти й утворює водоспад.

Близько 10 900 років тому Ніагарські водоспади знаходилися на місці сучасних поселень Куінстон, провінція Онтаріо (Queenston, Ontario), та Луістон, штат Нью-Йорк (Lewiston, NY), але через ерозію вони відступили на 11 кілометрів на південь. Ерозія також змінила форму водоспаду Підкова від невеличкої арки, з часом перетворившись у форму підкови і до нинішньої форми у вигляді гігантської літери V.